ВІДКЛОНЯТИСЯ

ВІДКЛОНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДКЛОНИ́ТИСЯ, оню́ся, о́нишся, док. 1. Вклонятися кому-небудь у відповідь на уклін, вітання і т. ін. Ще раз прошу, вибачте, що сама Вам відписую. Відкланяюся низенько Вашому чоловікові (Л. Укр., V, 1956, 51); Їде він і зустрічає жінку.. Він поклонився, а жінка відклонилася (Укр.. казки, легенди.., 1957, 329); Старий пан Темницький запрезентував їй свого сина, той їй уклонився, Целя відклонилася (Фр., II, 1950, 293).

2. тільки док., рідко. Вклонитися, прощаючись. Не відклонившись їм, пішла [Палажка] скорою ходою додому (Барв., Опов.., 1902, 152); Козаки все ще стояли без шапок і повинні були — за звичаєм — відклонитися своїм отаманам (Тулуб, Людолови, І, 1957, 470).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 592.

Відклонятися, няюся, єшся, сов. в. відклони́тися, ню́ся, нишся, гл. Кланяться, поклониться, передавать, передать поклонъ. Грин. ІІІ. 175. Молодий і молода молються сперту Богу, тоді одклоняються батькові й матері. Грин. ІІІ. 531. Та бийся, коню, вибивайся, та на крутий бережечок потішайся, та до ойця, неньки відклоняйся. Чуб. V. 798. З України до дівчини козак відклонився. Чуб. V. 305. Не відклонившись їм, пійшла скорою ходою додому. Г. Барв. 152.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 215.