ВІДКАСНУТИСЯ

ВІДКАСНУ́ТИСЯ, н́уся, не́шся, док., розм. 1. від кого. Порвати з кимсь зв’язки; відцуратися, відректися. — Я бачила тебе через віконце і покохала тебе на віки вічні. Я вмираю за тобою і вмру, як ти од мене одкаснешся … (Н.-Лев., IV, 1956, 34); А чи відаєш ти, нерозумна дівчино, що від тебе відкаснеться родина, скоро ти підеш на перекір їй (Коцюб., І, 1955, 159).

2. Перестати чіплятися, залишити в спокої; відв’язатися, відступитися. Се вона нас дурить, налякати хоче, аби ми від неї відкаснулись (Барв., Опов.., 1902, 206); Що в нього не запитаєш, тільки рукою одмахне: одкаснись, мовляв, не до того (Еллан, II, 1958, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 589.

Відкаснутися, нуся, нешся, гл. Отстать, отвязаться. Од мене, бабо, відкаснися, і не тілько на яві — і ві сні не снися. Ном. Одкаснись від мене і від лиця мого. Ном. Налякати хоче, аби ми від неї відкаснулись. Г. Барв. 206.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 214.