ВІДЗНАКА

ВІДЗНА́КА, и, ж. 1. Ознака, прикмета, що відрізняє даний предмет, особу і т. ін. від інших предметів, осіб. Всі дідові нащадки придбали бронзовий колір тіла — почесну, довічну відзнаку пустелі (Донч., II, 1956, 231); — Як рослина, що не має в собі нічого, як худобина, що має тільки пару, так і людина: вмерла — і ніякої од-знаки душі її нема (Дн. Чайка, Тв., 1960, 42).

2. Позитивний вчинок, діяльність, якими хтось відзначається. Медаль "За трудову відзнаку".

3. Нагорода за заслуги в якій-небудь галузі. Лікар Храпков удостоюється високої відзнаки від держави — одержує орден! (Ле, Міжгір’я, 1953, 431); Шевченківська премія — це найвища мистецька відзнака на Україні (Літ. Укр., 15.1 1965, 3).

4. Знак, що вказує на звання. Він переодягся, сховав відзнаки у столик, уніформу в шафу і засів до своєї улюбленої розваги: до математики (Мак., Вибр., 1956, 381); В жовтому світлі лойовика він устиг безпомилково розібрати відзнаки полковника (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 196).

Дипло́м з відзна́кою — диплом того, хто закінчив навчальний заклад з відмінними оцінками; Закінчи́ти з відзна́кою — закінчити з відмінними оцінками який-небудь навчальний заклад. На відзна́ку чого — на честь чого-небудь, з метою відзначення чогось. На відзнаку величезних заслуг шахтарів перед Вітчизною Радянський уряд ухвалив святкувати щороку.. День шахтаря (Рад. Укр., 31.VIII 1952, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 585.

Відзнака, ки, ж. Знакъ; отмѣтка. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 213.