ВІДЖИВЛЯТИ

ВІДЖИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЖИВИ́ТИ, ивлю́, и́виш; мн. віджи́влять; док., перех. 1. Повертати до життя, робити знову живим. — Оця товаришка показала нам два трупи.. і запропонувала нам їх … відживити (Смолич, І, 1958, 169); — Наказав пророк, щоб кожен, хто відживить мертву природу, зросить або заоре її, володів нею (Тулуб. Людолови, І, 1957, 321).

2. перен. Відновлювати в пам’яті що-небудь забуте. — А ви що ж думали? Що ми без жінки заходились "відживляти давні спогади"..? (Л. Укр., II], 1952, 707), Тота споминка відживила в моїй голові всі дива, якими в казках заселений ліс (Фр., IV, 1950, 473).

3. перен. Поновлювати фізичні сили, робити когось бадьорим. Михалко тепер знаходить щастя в тому, щоб копати колодязі для людей, відживляти їх, змучених, джерельною водою (Рад. літ-во, 3, 1957, 24); Те кохання, що його одживило, живу й муку йому собою завдало (Вовчок, І, 1955, 151); Здоровий воздух [повітря], супокій, часті проїздки зовсім відживили його (Фр., V, 1951, 202); Хоч би маленький шматочок м’яса! Явдоха відчуває — м’ясо відживило б її (Донч., III, 1956, 53).

4. перен. Пожвавлювати, звеселяти. Радісна звістка відживила хворого гетьмана (Тулуб, Людолови, II, 1957, 531).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 583.

Відживляти, ля́ю, єш, сов. в. відживити, влю, виш, гл. Оживлять, оживить. Те кохання, що його одживило, живу й муку йому собою завдало. МВ. (О. 1862. І. 78).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 212.