ВІДДИРАТИ

ВІДДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДДЕ́РТИ і ВІДІДРА́ТИ, віддеру́, віддере́ш, док., перех. 1. Відривати, відділяти частину чогось або те, що приклеєне, прикріплене до чого-небудь. Відмочуючи та віддираючи кроваві штанці від його ран, вона ридала, як по своїй власній умершій дитині (Фр., IV, 1950, 232); Устриці віддирають під водою від скель (Донч., Ю. Васюта, 1950, 147); — Ти оддер шматок моєї одежі (Н.-Лев., III, 1956, 300); Галченя гляне на мене, віддере довгий тонкий шматочок і швидко ковтне (Коп., Як вони.., 1948, 49); // розм. Силоміць віднімати, відводити того, хто вчепився в що-небудь, або його руки, пальці. По перону бігали якісь люди з маузерами в руках і оддирали від поручнів таких же, як Успенський (Панч, В дорозі, 1959, 58); Чужий дядько віддер його руки від полудрабка (Панч, Гарні хлопці, 1959, 88).

2. тільки недок., розм. Із запалом, і швидко виконувати танець; танцювати. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Шевч., І, 1951, 78); Вихором мчали по колу танцюристи, пускаючи по вітру чуприни і віддираючи веселого буйного гопака (Тулуб, Людолови, І, 1957, 458).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 579.

Віддирати, раю, єш, сов. в. віддерти и відідрати, деру, реш, гл.

1) Отдирать, отодрать, отрывать, оторвать. Відірвав нитки, утяг у голку та й почав пришивати до чумарки те, що віддер. Харьк.

2) Только несов. в. Отплясывать, откалывать. Метелиці та гопака гуртом віддирають. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 211.