ВІДДИМАТИСЯ

ВІДДИМА́ТИСЯ і ВІДДУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДДУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док. 1. Важко та з шумом дихати. Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, — тільки почервонів та знай оддимався (Мирний, II, 1954, 128); Морем плив тюлень. Часом він пірнав.. Потім показувався знов. Віддувався, випускав повітря з грудей, бризкаючи краплинами (Трубл., І, 1955, 141).

2. тільки 3 ос. Ставати опуклим; випинатися. Незграбно на всі боки стирчав і оддувався на їй недоладно вдягнутий кольоровий крам (Вас., І, 1959, 300); Мене зустрів добродій, страшніший від інших з обличчя і в якого кишені віддимались ще більш, ніж в інших (Сам., II, 1958, 274); Його губи віддулися, лице зморщилось (Фр., IV, 1950, 401).

3. тільки недок. Пас. до віддима́ти, віддува́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 579.

Віддиматися, маюся, єшся, сов. в. віддутися, відодмуся, мешся, гл.

1) Отдуваться, отдуться.

2) О губахъ: выпячиваться, выпятиться. Очі горять, губи оддулись. Мир. ХРВ. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 211.