ВІДГУК

ВІ́ДГУК, у, ч. 1. Відбиття звуку; луна, відгомін. Прилинув вітер, ..А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав (Л. Укр., І, 1951, 95); Гуркіт, грім, гук, одгук розбігся на весь небозвід (Горд., Чужу ниву.., 1947, 230); // чого. Послаблений звук, який долітає здалека. Десь далеко в місті заграв оркестр. Тихі далекі одгуки мелодій полились по долині Росі (Н.-Лев., III, 1956, 160); Здалека чутно відгуки музик, пісень, гомону веселого (Л. Укр., II, 1951, 323).

2. Відповідь на чий-небудь поклик, звертання. — Христе! доню! — гукав він, і його голос гучно розкотився по садкові. Він стояв, дожидаючи одгуку (Мирний, III, 1954, 314).

3. перен. Душевний стан або дія, що є відповіддю на що-небудь. Не кваплячись, він докладно розповів про свій багатозабійний метод, і було видно, як слова його знаходять активний відгук у присутніх (Гур., Наша молодість, 1949, 175); Написання роману "Бур’ян" — прекрасний зразок оперативного відгуку письменника на животрепетні питання часу (Іст. укр. літ., II, 1956, 434).

4. перен. Те, у чому виявляються сліди впливу чого-небудь; відбиття, наслідок чого-небудь. Складались першії мої пісні, слабії відгуки твоїх пісень чудових (Фр., XI, 1952, 163); Шевченку! Відгук дум своїх Чи чуєш ти у нашім співі? (Рильський, І, 1956, 184); * Образно. Хтось давно ще сказав, що спів, — то мова душі,.. найнепримітніші одгуки душі до всього (Мирний, V, 1955, 416).

5. Критична стаття, відзив і т. п., зумовлені появою якоїсь книги, виступом громадського діяча тощо. Се власне "відгук", тож не дивуйтесь, коли в ньому бракуватиме об’єктивності (Л. Укр., V, 1956, 432); У чеській пресі постійно можна було зустріти рецензії, відгуки на Франкові художні твори, публіцистичні статті (Вітч., 5, 1956, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 573.

Відгук, ку, м. Откликъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 210.