ВІДГАДУВАТИ

ВІДГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Давати правильну відповідь на загадку; розкривати щось невідоме за допомогою здогаду. Так йому у вічі й дивиться, думку його відгадує, бо Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить (Стор., І, 1957, 58); Рибалки відгадують зміни погоди по чайках (Наука.., 7, 1956, 24); Дидона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней (Котл., І, 1952, 82); І радіє Балькаїза Мов дитина, якщо владар Загадки не відгадає (Л. Укр., IV, 1954, 191); розм. Розпізнавати. Треба вміти відгадати друга (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 66); // Давати яке-небудь пояснення або тлумачення снам. — Недурно мені сю ніч чорна собака снилася, — похваливсь голова. — Жінка одгадувала: напасть… Так воно й є! (Мирний, II, 1954, 40); — Я без тебе давно сон відгадала (Донч., III, 1956, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 568.

Відгадувати, дую, єш, сов. в. відгадати, даю, єш, гл.

1) Отгадывать, отгадать. Біла рілля, а чорне насіння: хто вміє — посіє, хто зна — й одгада. Ном., стр. 303, № 472. Бабусенько да голубонько, відгадай мені сон. Чуб.

2) Отвѣчать, отвѣтить. Чи я тобі не казала: купи мені стрічку, а ти мені одгадав: переночуй нічку. Грин. ІІІ. 655.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 208.