ВІДВИХАТИСЯ

ВІДВИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДВИХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм. 1. тільки док. Раптово відсторонитися від кого-, чого-небудь. У першу мить чоловік лише відвихнувся від кулака, потім захистив лице від наступних ударів (Ле. Право.., 1957, 147).

2. рідко. Відходити, відлучатися. Од челюстей печі одвихалася баба Гапка й скубла Свиридона за блюзнірську мову (Ю. Янов., Мир, 1956, 140); От, увечері дід з бабою кудись відвихнулись, а дочка й давай шукать (Сл. Гр.); — Робота не важка, а одвихнутись не можна, бо не вгадаєш, коли пан або пані велять запрягати, — мовила Настя (Л. Янов., І, 1959, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 563.