ВІДВАЛ

ВІДВА́Л, ч. 1. род. у. Дія за знач. відвали́ти 1 і відвали́тися 1. Відвал пустої породи.

2. род. а. Різальна частина плуга або землерийної машини, що відділяє та перевертає грунт. Поява в стародавній Русі плуга з лемешем, череслом, відвалом і колісним передком.. є результатом тривалого розвитку землеробського знаряддя на Русі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 401); Відвал у грейдері.

3. род. у. Купа землі, накидана під час копання, риття ями тощо. На одвалах нір вигрівались на сонці байбаки (Рибак, Помилка.., 1956, 247); // спец. Насип із пустих порід, шлаку і т. п. Навіть на відвалі, де самоскиди розвантажуються, грунт розрівнюють і зсовують до краю насипу потужні бульдозери (Літ. газ., 21.VI 1951, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 560.

Відвал, лу, м. Отчаливаніе. Мнж. 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 206.