ВІДБІГАТИ

ВІДБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Закінчити бігати, бути вже не в змозі бігати. Я вже своє відбігав (Сл. Гр.).

◊ Відбі́гати но́ги — перевтомити ноги біганням. [Мусій:] За чотири місяці зовсім одбігав ноги (Кроп., II, 1958, 88).

ВІДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш; мин. ч. відбі́г, ла, ло; док. 1. неперех. Бігом віддалятися від кого-, чого-небудь. Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки (Л. Укр., III, 1952, 220); Коли вчителька підходила до Романа ближче.., — він одбігав геть-геть (Вас., І, 1959, 60); Тамара червоніє,.. відбігає від дзеркала в куток (Хижняк, Тамара, 1959, 9); Вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика (Фр., IV, 1950, 60); Собака глянула розумними очима на свого господаря, відбігла від нього, лягла на вказане їй місце (Шиян, Гроза.., 1956, 177).

◊ Недале́ко відбі́г оди́н від о́дного — невелика різниця між ким-небудь.

2. неперех., перен. Швидко віддалятися, відкочуватися. Вода одбігала від острова (Трубл., Шхуна.., 1940, 93); Відбіжать від берега оцього Ці ж вали, і на Босфор підуть (Бажан, Роки, 1957, 288).

3. неперех., перен. Тягнутися, простягатися вбік від чого-небудь головного (про шлях, річку тощо). Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 64); Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігали з Нілу сто двадцять рівчаків (Тич., I, 1957, 125); Стежка одбігала вліво, крутилась по прибережних горбах (Коз., Вибр., 1947, 70).

4. неперех., перен., рідко. Відходити, ухилятися від теми розмови. [Єлена:] Годі вже! Не відбігай від речі, до кінця доводь! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 358).

5. перех., перев. кого, заст. Залишати, покидати кого-, що-небудь. Орина Була єдиная людина, Що не відбігла ще її (Фр., X, 1954, 356); [Антей:] Хілон мене одбіг (Л. Укр., III, 1952, 421); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (Тич., III, 1957, 284).

6. тільки док., неперех., від чого і заст. чого, перен. Перестати займатися чимось. Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи.. Я теж часом хотів би одбігти од них як можна далі (Коцюб., III, 1956, 379); Хай товариство сміється з мене, що я й отаманства відбіг (Барв., Опов.., 1902, 141).

7. тільки док., перех., заст. Загубити, утратити щось. Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно,.. а одбіг його сам чоловік невситимий (Вовчок, І, 1955, 154); Чи одбіжить, бува [Максим], люльку в спірці, а грошей на нову катма, — вони [товариші] складалися по шагу.. і купували (Мирний, II, 1954, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 557.

Відбігати, гаю, єш, гл.

1) Отбѣгать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг.

2) О коровѣ: окончить случку.

Відбігати, гаю, єш, сов. в. відбігти, біжу, жиш, гл.

1) Отбѣгать, отбѣжать.

2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони…. купували йому. Мир. ХРВ. 147.

3) — чого, кого. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 204.