ВІДБИТИЙ

ВІДБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відби́ти. Він підніс праву руку, на якій бракувало двох пальців — великого і вказівного, відбитих колись на ковадлі недотепою помічником (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8); Раптом м’яч, відбитий нашим захистом, дивно проплив у повітрі через усе поле (Ю. Янов., II, 1954, 26); З тополиного порту відбитий у греків хліб дійшов і до Строганівки (Гончар, Таврія.., 1957, 348); Кожне слово команди, кожна відбита годинником секунда назавжди карбується тобі в пам’ять (Гончар, III, 1959, 413); І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього і назад вертає відбитий від себе блиск (Коцюб., II, 1955, 227); Прекрасний Києве,.. Стоїш ти гордий на горі, Відбитий в чистому Дніпрі (Фомін, Вибр., 1958, 57); Небо чисте, високе, ніби шнуром відбите від моря (Збан., Сеспель, 1961, 28); На лиці в нього відбита школярська ніяковість і … блазенська покора (Ле, Історія радості, 1947, 131); Героїчна історія нашого народу відбита в думах і піснях (Корн., Разом із життям, 1950, 127); // у знач. прикм. Крученики готують із тонко нарізаних і відбитих кусків м’яса (Укр. страви, 1957, 131); Місяць і планети світять відбитим світлом Сонця (Астр., 1956, 52); І легко яхти пропливали. І вслід гойдались на воді Відбиті пристані-вокзали, І надвечір’я золоті (Нагн., Вибр., 1957, 288); // відби́то, безос. присудк. сл. Відбито підряд двадцять сім контратак! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 265); "Такого-то числа такого-то убито…" Яку трагедію в тім написі відбито, Хто був незнаний той, чи написав він сам, На страту ідучи,.. чи друг його й товариш, — Не знати (Рильський, II, 1960, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 556.