ВХОДИНИ

ВХО́ДИНИ, дин, мн. Народний звичай відзначати вселення в нове приміщення (звичайно житло); новосілля. Пишно й бучно відсвяткував Бжеський свої входини й почав улаштовувати господарство (Тулуб, Людолови, І, 1957, 241); З великою радістю все село привітало Мусія Савича, який першим переїхав у нову хату. Потім, що не день, то нові входини (Рад. Укр., 27.1 1967, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 791.

вхо́дини = вхі́дчини (ухі́дчини) — народний звичай (обряд) відзнача­ти вселення в нове або придбане приміщення (звичайно житлове); новосі́лля (див.); зазвичай пов’язу­вався з освяченням хати; у різних місцях входини у нову оселю су­проводжувалися різними магічни­ми діями: на щастя пустити під піч цвіркуна, переносити зі старої ха­ти заметене сміття, — «щоб доля, бува, не залишилася в старій хаті»; в нову хату входили з жаром, кури­щем і страсною свічкою, — «щоб зігнать усе нечисте»; Б. Кравців у вірші «Закладчини» пише: «А завтра, дім звершивши, В хороми пустим півня голосного, Щоб вигнав криком бісів коромоли І злидні злющі і злорадну звягу». Входини, родини, хрестини, сватан­ня, весілля — все в народі піснями повите і прикрашене (Ю. Хорун­жий); Чайченкова мати купила ха­ту у Любчиках, святила ту хату; нас звано і Пилипиху з дочкою; то ми усі на вхідчинах тих були (Мар­ко Вовчок).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 122.