ВУДКА

ВУ́ДКА, и, ж. Знаряддя для ловіння риби, що звичайно складається з вудлища, волосіні й гачка. Там, де Боровиця вливалась у Рось, сиділи над водою парубки й малі хлопці з вудками (Н.-Лев., II, 1956, 137); Коло неї [річки] кружляють рибалки з вудками й приманками (Фр., VI, 1951, 304); — А ти будеш тут рибу ловити? — Попробую, — сказав Грицько тоном досвідченого рибалки, розмотуючи саморобну вудку (Шиян, Гроза.., 1956, 676).

◊ Закида́ти (заки́нути) ву́дку — натяками намагатися з’ясувати що-небудь, робити спробу домогтися чого-небудь, дістати що-небудь. Хитрий Гузир думав, що батько з Америки привіз торбу золота, й закидав вудки, щоб видурити (Чорн., Пісні.., 1958, 78); Змо́тувати ву́дки — спішно зібравшись, іти геть, тікати. — Ну, змотуй вудки, — сказав Штукаренко телефоністу. — А ти, Петренко, станеш внизу біля входу і всіх направлятимеш на берег (Голов., Тополя.., 1965, 342);

Попа́стися (спійма́тися і т. ін.) на ву́дку — піддатися умовлянням, повірити брехливим запевненням кого-небудь; Попуска́ти (попусти́ти) ву́дку — послаблювати вимоги; робити менш жорсткими певні умови. [Шредер:] Грету зловлено міцно. Я просто попустив вудку, і їй здається, ніби вона вільна (Собко, П’єси, 1958, 162); Урва́лася (увірва́лася) ву́дка — втрачено вигідний заробіток, джерело прибутку, пільги і т. ін. Урвалась сучим Соменкам вудка. А то сокирою цюкнув, розколов,поліно, тричі пилкою ширкнув і — давай гроші (Збан., Малин. дзвін, 1958, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 782.

Вудка, ки, ж. Уда, удочка. урвалася вудка. Нечѣмъ уже поживиться.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 259.