ВОРІТНИЦЯ

ВОРІ́ТНИЦЯ, і, ж. 1. Прикріплена на завісах одна з двох частин (половин) воріт, брами. Брама була зачинена. Богдана Хмельницького обдало холодом, і саме в цей час зарипіли ворітниці, і брама повільно відчинилась (Панч, III, 1956, 295); Притулившись до хвіртки, стояла, захована ворітницею і тінями, дівчина і руками затискувала уста, щоб не розсміятися (Стельмах, Хліб.., 1959, 351).

2. Стовп, до якого прикріплені ворота. Ворота вже були причеплені до ворітниць, але так, що їх ніколи не можна було гаразд причинити (Н.-Лев., III, 1956, 120); Вони пливли.. на позриваних з ворітниць воротях (Довж., І, 1958, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.

Ворітниця, ці, ж.

1) Доска въ воротной створѣ. См. Ворота. Дойшли вони до воріт, Остап осадив сало (що ніс) на ворітницю. О. 1862. I. 35. Иногда во мн. ч.: ворота. Втворіть ворітниці! АД. І. 41.

2) Глуха ворітниця. Столбъ, къ которому привязаны ворота. Мнж. 135.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 254.