ВОРОГ

ВО́РОГ, а, ч. 1. Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник. Стали вони тяжкими ворогами. Кожен кожному робив перешкоди, кожен кожного судив між людьми (Мирний, II, 1954, 118); [Ярчук:] Є у нашого шановного Порфирія Маркевича особисті вороги чи нема? (Мик., І, 1957, 391); // чого. Принциповий противник чого-небудь. Ворог всякої фрази,.. Драгоманов у своїх статтях, а ще більше в листах до галичан.. відучував їх од пустої фразеології (Коцюб., III, 1956, 31).

Вну́трішній во́рог — той, хто заподіює шкоду всередині країни, вороже ставиться до існуючого ладу; Зо́внішній во́рог — той, хто зазіхає, нападає на країну ззовні, порушуючи її кордони. При дружбі народів нашої країни нам не страшні ніякі ні внутрішні, ні зовнішні вороги (Тези про 300-річчя возз’єдн.., 1954, 28).

2. також збірн. Супротивник на війні, у воєнних діях. А тут кричать та в труби сурмлять,.. В наскок яряться вороги (Котл., I, 1952, 233); Дав [комісар] розпорядження партизанам відтягти ворога вбік (Ю. Янов., І, 1958, 279).

3. перен. Шкідник сільськогосподарських рослин, лісу і т. ін. Тихович вірив у можливість боротьби з ворогом винограду [філоксерою] (Коцюб., І, 1955, 223); Багато ворогів має ліс. Особливо великої шкоди завдають йому численні шкідники (Колг. Укр., 7, 1956, 12).

◊ Не взяв його́ (тебе́ і т. ін.) во́рог — те саме, що Не взяв його́ (тебе́ і т. ін.) враг (див. враг). — Там у Петра Лукича нова наймичка та ще, не взяв її ворог, крижаста така… (Мирний, III, 1954, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.

Ворог, га, м. Врагъ. В щасті не без ворога. Ном. № 1714. З одним Богом на сто ворог. Ном. № 12. Ум. Ворі(о)женько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 254.

во́рог (у множині зменшено-пестливі — воріже́ньки, вороже́нь­ки; поетичне — враг) —

1) той, хто перебуває в стані ворожнечі, бо­ротьби з ким-небудь; недруг, су­противник; ворогами людини бу­ли спочатку злі сили, що їй шкодили (кажуть: «Через вороги тяжко в пеклі бути», «З одним Богом на сто ворог»), тому старослов’янське враг означало «чорт, диявол» (з праслов’янського — лиході́й); зго­дом значення перейшло на злих (лихих) людей (тобто лиходіїв, звідси ж і переосмислене зло́дій); можливо, від старовинного задоб­рювання нечистої сили постали піз­ніше вислови: «Ворогу дай хліба й солі», «Ворога напій, накорми, ще й на дорогу дай», «Ворога не гніви: напій, накорми і на дорогу хліба-солі дай»; ставлення до ворогів у наро­ді філософське, як і до життя взага­лі, в якому неминучим є протистояння добра і зла: «Без ворогів у сві­ті не проживеш», «Від ворога учи­ся розуму!», «І ворогові своєму не зичив би того (закажу)», «Не так тії вороги, як ті добрі люди»; народ застерігає: «Ворог не спить (не дріма)», «Гірший свій ворог, як чу­жий», «Можна ворогові простити, але не вірити»; у застільному ритуалі жартують, бажаючи: «Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили», «Щоб нашим ворогам пір’я в роті (в горлі) поросло», «Щоб вороги мовчали і сусіди не знали»; проклинають: «Бодай мої вороги виздихали до ноги!»; старе значення слова лежить і в основі образної фразеологічної сполуки не взяв би його́ (тебе́ і т. ін.) враг на вира­ження захоплення ким-небудь;

2) тільки воріже́ньки = вороже́нь­ки — народнопоетична іронічна назва злих, недобрих, підступних, пащекуватих людей, а також уда­ваних друзів, а насправді прихова­них, підступних недругів. Наву­дяться воріженьки, — Дівка заміж піде (пісня); Не співає чорнобри­ва, Кляне свою долю, А тим часом вороженьки Чинять свою волю (Т. Шевченко); Хай згинуть наші воріженьки! (побажання-прокляття).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 113-114.