ВОВК

ВОВК, а, ч. 1. Хижак родини собачих, звичайно сірої масті. У лозах десь вовки завили (Гл., Вибр., 1957, 180);

Вовки дуже шкідливі хижаки, бо знищують багато свійської худоби, особливо овець (Зоол., 1957, 154); * У Порівн. В тих циган такі страшні собаки, мов вовки (Н.-Лев., III, 1956, 269).

◊ Бджоляни́й вовк — маленька з великою головою оса, що поїдає бджоли.

◊ Бода́й (хай би і т. ін.) вовки́ з’ї́ли кого — уживається для вираження обурення, незадоволення чиїмись учинками або як побажання комусь лиха; Вовк в ове́чій шку́рі — про лицеміра, який під машкарою доброзичливості приховує злі наміри; Во́вком диви́тися (подиви́тися, гля́нути і т. ін.) — дивитися неприязно, вороже. Братова вічно дорікала [Оксані] шматком хліба, дивилась вовком і чекала того дня, коли хтось трапиться та забере зайвого рота з хати (Іщук, Вербівчани, 1961, 34); Барон Нольде вовком позирав на веселу компанію молодих декадентів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 286); Дай бо́же на́шому теля́ті во́вка з’ї́сти!, жарт. — про що-небудь непосильне, неможливе для здійснення ким-небудь. — Куди, хлопці? Сома ловити? Дай боже нашому теляті вовка з’їсти! (Донч., VI, 1957, 9); Жи́ти во́вком (вовка́ми) — жити далеко від людей, на відлюдді. Вийшов закон про зселення хуторів.. Не жити ж людям вовками поза селами, самотньо, як на висилці (Збан., Єдина, 1959, 22); Морськи́й вовк — старий, бувалий моряк. На них [пароплавчиках] уздовж бортів мішки з піском, кулемети й хоробра команда, а капітани — справжні морські вовки (Ю. Янов., II, 1958, 196); [Не] ба́чити сма́леного во́вка — [не] зазнати труднощів, [не] зустрітися з небезпекою, [не] бути досвідченим. Е, ти ще не бачив смаленого вовка (Номис, 1864, № 3629); [Олена:] Ви от латинську мову знаєте, а смаленого вовка бачили? (Мик., І, 1957, 109); Стари́й (стрі́ляний) вовк — про людину, яка багато пережила, загартована життям, витривала; Хоч вовкі́в гони́ (ганя́й) — холодно в приміщенні. — А тут у хаті — хоч вовків гони… (Мирний, II, 1954, 251).

2. діал. Середня частина кавуна без зернят. Скибки [кавуна] розпались, і зсередини випав червоний вовк (Н.-Лев., І, 1956, 501).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.

Вовк, ка, м.

1) Волкъ, Canis lupus. Вовка ноги годують. Посл. Вовки-сіроманці квилять-проквиляють. Дума. Вмѣсто этой правильной формы мн. ч. въ кобзар. думахъ иногда встрѣчается вовці — поддѣлка кобзарей подъ церковно-славянскій языкъ: Вовці-сірохманці нахождали. АД. I. 117. Хоч вовків ганяй (у хаті). Очень холодно. Ном. № 638. Вовки. Волчій мѣхъ, волчья шуба.

2) Кличка темно сѣраго и угрюмаго вода. КС. 1898. VІІ. 42.

3) Раст. Ononis pircina. Шух. I. 21.

4) Родъ дѣтской игры. Ив. 45. Загинати сухого вовка. Родъ игры: нѣсколько мальчиковъ набрасываются на одного и пригибаютъ ноги къ землѣ. КС. 1887. VI. 480.

5) Средина разрѣзаннаго арбуза, остающаяся неразрѣзанной. Панич порізав кавуна на скибки і розіклав на траві. Скибки роспались і з середини випав червоний вовк. Левиц. Пов. 229. Ум. Вовченько, вовчок, вовчик. По дівчиноньці дзвони задзвонили, а по козакові вовченьки завили. Мет. 96. Въ сказкахъ: вовчик-братік та лисичка-сестричка. Ув. Вовцюга.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 244.

вовк —

1) (зменшено-пестливі — во́вченько, вовчо́к, во́вчик; збільше­ні — вовчи́ще, вовцю́га; самка — вовчи́ця, вовчи́ха; у казках — во́вчик-бра́тик, вовчи́ще-помели́ще; у думах — вовки́-сірома́нці) хижак родини собачих, звичайно сірої масті; якщо худоба була ознакою селянського добробуту, то вовк як символ хижацтва, невгамовного голоду — породженням злої сили, творіння Сатани (тому є й народні замовляння від вовка); про ди­явольську природу вовка мовиться в народних оповіданнях: «Бог створив пса, щоб служив людині, а Біда — вовка, щоб їй шкодив»; див. ще ві́льха; не випадково «вовк у овечій шкурі» символізує лиху лю­дину, що прикидається доброю; вовк символізує невдячність («Го­дуй вовка, щоб він тебе з’їв», «Скільки вовка не годуй, він усе в ліс дивиться»), злість, жорстокість («Вовк не такий лихий, як недоб­рий», «Викликав вовка з лісу»), не­нажерливість («Пожалував вовк кобилу — лишив хвіст і гриву», «То — вовче горло», «Витягни вов­кові й зуби, то він апетит не згу­бить»), корисливість, егоїзм («Не туди вовк тягне, де для нього не пахне», «З вовком до паю не ста­вай»), небезпеку, лихо («Вовка не треба кликати з лісу, він і сам при­йде», «За вовка промовка, а вовк у хату суне»), солідарність між лихи­ми людьми («Вовк вовка в яму не втрутить»), досвідченість («Старий вовк не лізе до ями»), голодне життя, голод («Вовка голод з лісу гонить», «Голодний, як вовк»); вовк виє по ночах теж із голоду, тому вираз «побачити вовчу звізду» — це, по суті, «завити з голоду» або переосмислено — «зазнати голоду, злиднів, нестатків»; заворожувальну силу, гадали, має погляд вовка, коли він першим подивиться на людину; у народній творчості та­кож виступає символом швидкості героїв, як і сокіл (пор. приказку «вовка ноги годують» або в «Слові о полку Ігоревім»: «Вої скачуть, як сірі вовки по полю»); див. ще Гео́ргія Побідоно́сця день, Ю́рія день. Вовк знає, що їсти має (приказка); Вовк старіє, але не добріє (приказ­ка); Вовк, то вовче й думає (М. Номис); У лозах десь вовки завили (Л. Глібов); По дівчиноньці дзвони задзвонили, а по козакові вовченьки завили (А. Метлинський); фразео­логізм: хоч вовкі́в ганя́й [у ха́ті] — дуже холодно;

2) рід народної ди­тячої гри; також загна́ти сухо́го во́вка — рід народної дитячої гри, коли кілька хлопчиків накидають­ся на одного й примушують його пригнути ноги до землі;

3) Во́вчик-Бра́тик див. тоте́м.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 103.