ВЛАЗИТИ

ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ), вла́жу, вла́зиш і ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЛІ́ЗТИ (УЛІ́ЗТИ), зу́, зе́ш, док. 1. Протискуватися, проникати в середину чого-небудь. — Дивись, он яка вовча берлога! — скрикнув Івась, улазячи в оброслу вишнями лисинку (Мирний, IV, 1955, 96); В дупло руку — не іде, Голови не впхаю, Сюди-туди край дупла, Та й сам улізаю (Рудан., Переслів’я, 1958, 6); Двері від комірки були низькі й тісні, Мошко мусив схилятися, щоби влізти досередини. За ним уліз і я (Фр., II, 1950, 347); Марченко, весело усміхаючись, вліз у кабіну (Собко, Зор. крила, 1950, 18); // Входити, вступати, занурюватись у щось рідке або сипуче. Купатися вп’ятьох хлопчача йшла навала. Босоніж влазила в угільну жирну твань (Бажан, Вибр., 1940, 61); [Семен:] Ге, я ще змалку здорово плаваю.., як улізу в ставок та плаваю аж до полудня (Кроп., III, 1959, 89); // розм. Одягатися в що-небудь. — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (Н.-Лев., І, 1956, 192); Жив-був пан, Багатій-пузач, Ні в один жупан Не влазив, хоч плач! (Нех., Казки.., 1958, 75).

2. розм. Забиратися, проникати куди-небудь таємно. А другому неборакові на бездоллі.. улізе злодій і останню сорочку витягне (Стор., І, 1957, 61); // перев. док., перен. Хитрощами влаштуватися де-небудь, зайняти посаду і т. ін. У Василя всі були в руках — сам предводитель … аж поки він не вліз у предводителі… Уліз, та й ну свою панську пиху показувати (Мирний, II, 1954, 147).

3. розм. Входити, заходити куди-небудь самовільно, без запрошення, без дозволу. Хто його кликав? Сам вліз, як скрізь і завжди (Коцюб., II, 1955, 141); — [Руфін:] Я повартую коло хвіртки, щоб знову хто непроханий не вліз (Л. Укр., II, 1951, 410); // перен. Самовільно втручатися, вникати в щось. Насліпо в ваші інтереси влазити не думаю (Фр., IX, 1952, 158).

4. розм. Вміщатися в чому-небудь, входити в що-небудь. Видимо-невидимо накупив ласощів… Забира у полу — не влізе, позапихував за пазуху (Кв.-Осн., II, 1956, 477); Підкріпились, підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбану; а в його влізе мало сказати, що з відро (Барв., Опов.., 1902, 180); — Навіщо ти взув два чоботи? Ти і в один увесь уліз би (Багмут, Опов., 1959, 5).

◊ Вла́зити (влі́зти) в борги́ — робити багато боргів. — Так, говориш, грошей позичити? Десь на хату? — На хату. — Доводиться в борги влазити? — Таки доводиться (Стельмах, І, 1962, 309); Вла́зити (влі́зти) в дові́р’я — див. дові́р’я; Вла́зити (влі́зти) в ду́шу кому:

а) те саме, що Вла́зити (влі́зти) в дові́р’я; домагатися прихильності. Він умів підступити до кожного ректора, вмів улізти в його душу, прислужиться, притакуючи кожному його слову (Н.-Лев., 1, 1956, 376); б) втручатися в чиє-небудь інтимне життя. Батуллі — не Саїд. Цей "турок" у душу влазить, намагається її зогріти (Ле, Міжгір’я, 1953, 501); Вла́зити (влі́зти) в чию шку́ру (шкі́ру) — перевтілюватися в кого-небудь. Мені випадало бути шпигуном. Правду кажучи, — малоприємна річ. Але діло — є діло. Треба було влазити і в таку шкуру (Ю. Янов., І, 1958, 236); Скі́льки влі́зе — скільки завгодно. — Якщо не схочуть вас слухати, то бийте, скільки влізе (Фр., VI, 1951, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 702.