ВИШНЯ

ВИ́ШНЯ, і, ж. 1. Плодове дерево (іноді кущ) звичайно з довгими тонкими гіллячками, на яких визрівають ягоди, і цілісним темно-зеленим листям. Межи білих хаток цвіте й вишня рясна, й тонковерха тополя пахучим листом шелестить (Вовчок, І, 1955, 180); Під вишнею розлогою струмочок гомонить (Тер., Ужинок, 1946, 14); * У порівн. — З маленького личка хоч води напийся, а сама [Одарка] пишна, як у саду вишня (Н.-Лев., II, 1956, 266).

2. Соковита темно-червона (рідше ясно-червона) ягода з кісточкою — плід цього дерева (куща). Лунали окрики перекупців, що продавали.. вишні і морелі (Фр., II, 1950, 322); Вишні були аж чорні, перестиглі, надзвичайно солодкі (Собко, Шлях.., 1948, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 544.

Вишня, ні, ж. Вишня (плодъ и дерево), Prunus cerasus. Сидить голуб на дубочку, голубка на вишні. Мет. 63. Ум. Ви́шенька.

Вишня, ні, ж. Высота. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 201.

ви́шня (пестливе — вишенька; на­роднопоетичне — ви́шенька-чере́шенька) — плодове дерево (іноді кущ), звичайно з довгим тонким гіллям, на якому визрівають ягоди, і цілісним темно-зеленим листям; також плід цього дерева (соковита темно-червона, рідше ясно-черво­на ягода з кісточкою); особливості рослини лягли в основу загадкової символіки щодо неї: «За хатиною в садочку, У зеленому віночку Та в червоних намистах Стояла пава молода. І збігаються всі діти, Щоб на неї поглядіти: За намисто кож­не — смик! Та й укине за язик»; типове дерево українських садків, пор. у Т. Шевченка: «Садок виш­невий коло хати, Хрущі над виш­нями гудуть», у народній пісні: «Ой у вишневому садочку Там со­ловейко щебетав»); символ дівочої і молодечої краси, веселощів, ко­хання; вишневий цвіт, колір і смак ягід асоціюються з дівочою кра­сою, як у піснях: «Ой дівчино-вишенько, Буде тобі лишенько», «А Ганночко-вишенько, вишенько, Присунься до мене близенько, бли­зенько»; символіка дерева в’яжеться з дівчиною, як ясеня чи дубка з па­рубком: «Сидить голуб на дубочку, голубка на вишні»; вишневий сад у піснях — символ батьківсько­го дому, господи, родини: «Коло вишневого садочку Там соколонь­ко облітає І в вишневий сад загля­дає, Чи хороше галочки гніздечко в’ють»; з цим пов’язані ворожіння на вишні; на Катерини (до схід сонця) рубали вишневу гілку, ста­вили в глечик з водою і залишали до Різдва (це робили перев. дівча­та, а також і інші члени родини): чия вишня на Різдво зацвіте, той довго житиме; дівчата таким чи­ном ворожили на нареченого, загадуючи на гілці, за кого вийде за­між: якщо зацвіте, вийде заміж, на кого загадала; вишнева гілка слу­жила гільцем на весіллі; у І. Фран­ка зафіксовано таку народну при­кмету: «Бачити або їсти у сні чер­воні вишні значить мати сором». Пишна, як у саду вишня (І. Нечуй-Левицький); Поки листя з вишні не опало, скільки б снігу не випало, то зими не буде (прикмета); Винесла [бабуся] відерце за ворота, мідну кружку, Вишеньок на блюдці. Як ітимуть легші з роботи, най собі джерельної нап’ються (П. Воронь­ко); Ой вишенько-черешенько, я з милим розсталась (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 89.