ВИШИВАНКА

ВИШИ́ВА́НКА, и, ж., розм. Вишита сорочка. Вона в полотняній вишиванці сиділа недалеко від лежанки й пряла кужіль (Стельмах, II, 1962, 398); Я сорочку знайду вишиванку І надіну, як хлопчик, радий (Мал., II, 1956, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 540.

Вишиванка, ки, ж.

1) Вышиваніе.

2) Вышитая сорочка. Аф. 348.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 200.

вишива́нка — певним чином роз­шита біла сорочка як предмет українського національного вбран­ня; вишивають сорочки на комірі, кінцях рукавів, пазусі, інколи на місцях з’єднання рукава і вздовж усього рукава; у різних місцях використовують різні нитки та їх по­єднання, в Західній Україні — бі­сер; найкраще розвинене мисте­цтво вишивати чоловічі сорочки на Київщині та Полтавщині; до вишиванок ставилися як до святи­ні, передавали від покоління до покоління, з роду в рід, берегли як реліквії; узори, вважали, мають оберегову силу; символічний образ вишиванки часто присутній у на­родних піснях про кохання, ро­динне життя; за традицією, дівчи­на, готуючи придане, мала виши­ти своєму нареченому сорочку: «Шовком шила, шовком шила, Золотом рубила, Та для того козаченька, Що вірно любила» або хус­тинку: «Не жаль мені хустиночки, що я вишивала». Я сорочку знайду вишиванку І надіну, як хлопчик, ра­дий (А. Малишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 88.