ВИХОДИТИСЯ

ВИ́ХОДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. 1. Виростати. Такий-то виходився [Іван] хороший, моторний, і не пізнати його, що в гіркому кріпацтві зріс (Вовчок, I, 1955, 22).

2. Поправлятися після хвороби, пологів, поранення. Ще не дуже після родин виходилась, а він вже і привіз її вп’ять до себе (Кв.-Осн., II, 1956, 454); [Личак (обдивляється рану):] У груди садонув, падлюка… В серце націлявся, та промазав… Нічого, Матвію Івановичу… Виходишся… (Мам., Тв., 1962, 508).

3. Псуватися внаслідок носіння (про взуття); зношуватися. Писав син-одинак до своєї матері з війська: "Присилайте мені, мамо кохана, черевики, бо старі виходилися" (Укр.. казки, легенди.., 1957, 501).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 533.

Виходитися См. Вихожуватися.

Виходитися, диться, сов. в. вийтися, деться, гл. безл.

1) Только несов. в. Выходить. А з дверей виходилось на один широкий ґанок. Федьк.

2) Выходить, выйти, случиться. Пішли, — аж не так вийшлося. О. 1862. VI. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 197.