ВИТИСЯ

ВИ́ТИСЯ, в’ю́ся, в’є́шся, недок. 1. Обвиватися, плестися навколо чого-небудь, по чомусь (про рослини). Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1953, 164); Густо-зелений плющ вився по кам’яній стіні (Кучер, Чорноморці, 1956, 358); Сивіють величезні, обтяжені росою листки папороті, в’ється низом колюча ожина (Гончар, II, 1959, 253); // Закручуватися кучерями або бути кучерявим (про волосся). Чорне кучеряве волосся.. чудовно вилося коло білого чола (Мирний, II, 1954, 34); Кучері ясні та легкі вилися над чолом лагідним (Л. Укр., І, 1951, 22); Коло вух і на шиї [молодички] вилося, вибившися з-під очіпка, непокірне русяве волосся (Гр., II, 1963, 330).

2. Робити звивисті рухи. Гадюки вилися клубками (Котл., І, 1952, 147); // Вигинатися, корчитися. — Ой! Ой! Ой! — стогнав Гава, — держачися за литку правої ноги і в’ючися по землі. — Ой, болить! (Фр., III, 1950, 23); Вітя стогне й в’ється од подвійного болю — морального й фізичного (Вас., III, 1960, 332); Вона вилася на постелі, як навіжена з болю й колотьби (Козл., Ю. Крук, 1950, 103); // Рухатися навколо чого-небудь; крутитися, обертатися. Веретенце завжди в’ється тихо, Як жене стара овець до паші. Скільки ж ти напряла, Стоянихо, за свої літа тонкої пряжі? (Воронько, Драгі.., 1959, 64); // Рухатися, закручуючись.

3. Протікати, пролягати, маючи звивисту форму (про річку, дорогу і т. ін.). Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каменя б’є вода — Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода (Укр.. лір. пісні, 1958, 490); Білою змією в’ється дорога (Хотк., II, 1966, 316); Вузенькі, майже невидні стежки в’ються між золотистою пшеницею (Коб., II, 1956, 7); Балка була продовженням долини, де тихо вилась річка Уга (Коп., Лейтенанти, 1947, 117).

4. Літати, кружляючи в повітрі. Столітні липи ожили: на кожній гілці, коло кожної квітки вилася.. бджола (Мирний, I, 1954, 174); В’ється вороння З ранку до півдня (Мал., Серце.., 1959, 53); * Образно. Не раз і не два молоді гості, всі хороше повбирані, вилися роєм по блискучих світлицях та дорогих килимах (Н.-Лев., I, 1956, 165); // Звиваючись, підніматися в повітря. Стовп пороху під небо в’ється (Котл., І, 1952, 194); І всі ринуть туди, де хмарою в’ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум’я… (Коцюб., І, 1955, 120); // Колихатися, маяти в повітрі. Люди, обличчя, одежина,.. в’ються по вітру стрічки дівочі різноцвітні (Вовчок, I, 1955, 303); Серед штормів і розлючених вітрів в’ються вимпели червоних кораблів (Ю. Янов., V, 1959, 19).

5. Часто перебувати біля кого-небудь, всіляко виявляючи свою увагу; крутитися. [Наталка:] Коло мене хлопці в’ються І за мене часом б’ються (Котл., II, 1953, 42); Біля мене всі товчуться — І веселі діти в’ються (Гл., Вибр., 1957, 287); — Зацвітає наша Марія, мов калина, в’ються біля неї парубки (Кучер, Чорноморці, 1956, 443).

6. перен. Бути відчутним, безперервно виявляючись. В його серці туга в’ється (Л. Укр., І, 1951, 328); — Хто ж вона? — злився [Яків] на гордовиту дівчину і чув, що, крім злоби і цікавості, щось інше вилося навколо серця (Стельмах, Хліб.., 1959, 336).

7. перен. Звучати переливчасто. І ось раптом.. почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха (Коцюб., II, 1955, 309); Тужить та в’ється в яру дівочий спів (Вас., І, 1959, 132); І нова пісня виплива, як цвіт, Колишеться і в’ється над степами І плаче, ніби жалібний мотив У казці про калину та братів (Рильський, Поеми, 1957, 13).

◊ В’є́ться як (мов, на́че і т. ін.) га́дина коло се́рця — про дуже важкі думки, передчуття. Чомусь мені, брате, горілка не п’ється: коло мого серця мов гадина в’ється (Барв., Опов.., 1902, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 511.

Витися, в’юся, в’єшся, гл.

1) Виться, обвиваться, увиваться. Як хмелині вгору виться? тичини немає. Мет. 79. Коло носа в’ється, а в руки не дається. Ном. № 1933. Коло серця козацького як гадина в’ється. Шевч. 31. Коло тебе будуть роями витись панни. Левиц. І. 262.

2) Виться, быть свиваему. Де се гілечко вилося? Мил. 140.

3) Развѣваться. Над річкою над Дунаєм короговка в’ється. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 192.

ви́тися — в українських народ­них піснях — символізує любов, кохання, залицяння: «Ой білая па­вутина на тин повилася, Молодая дівчинонька в козака вдалася»; «Ой тонкая хмелинонька на яр повилася, Молодая дівчинонька в козака вдалася. Які руки, такі но­ги, така й головонька, Як зійшли­ся, обнялися — люба й розмовонька». Як хмелині вгору виться? тичини немає (А. Метлинський); Коло тебе будуть роями витися панни (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 87.