ВИТВІР

ВИ́ТВІР, вору, ч. 1. Те, що зроблене, створене ким-небудь і реально існує в тій чи іншій формі. Різьбярі розіклали свої витвори найтоншої роботи, всипані намистом, міддю, бісером (Кучер, Дорога.., 1958, 170); На передньому [плані] — височів гігантський будинок нового стилю, витвір радянських архітекторів (Є.Кравч., Сердечна розмова, 1957, 146); "Києво-Печерський патерик", витвір Південної Русі, переписується, наново редагується і в Росії, і на Україні як пам’ятка, однаково близька обом братнім народам (Рад. літ-во, 18, 1955, 14).

2. Те, що утворилося в результаті розвитку чого-небудь або якоїсь дії, є породженням, наслідком чогось. Приучував [Міхонський] його.. розуміти всякий твір людського духа на основі того часу й тих живих людських взаємин, яких він був витвором і виразом (Фр., III, 1950, 37); В мені завше зіставалась любов до витворів людської фантазії (Сам., II, 1958, 314); О. М. Горький відзначив, що у витворах народної уяви завжди жило прагнення поліпшити реальне життя (Рильський, III, 1956, 141).

Ви́твір приро́ди — те, що утворилося, розвинулося, вдосконалилося природним шляхом. Людина — вінець природи, найскладніший її витвір, найвищий щабель її розвитку (Руд., Вітер.., 1958, 440); [Дубина:] Так от, розказую Юлічці про цей чудовий витвір природи [рідкісну квітку], а вона наче у захмарних висях витає (Мороз, П’єси, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 508.