ВИСТРУНЧУВАТИСЯ

ВИСТРУ́НЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СТРУНЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Випрямлятися, ставати дуже прямо, струнко. Старший сержант Івашко — виструнчується, прикладає руку до козирка (Панч, Іду, 1946, 51); Лукію наче кольнуло щось. Виструнчилася, заніміла. Очі з тривогою вп’ялися в гостя (Донч., III, 1956, 128); * Образно. Вона [Даша] йшла, як завжди, алеєю молодих осокорів, що виструнчилися вздовж тихого завулка (Жур., Вечір.., 1958, 210); // Ставати струнким. [Пан Стась:] Ви гляньте, як наш дядя зразу розгулявся! Одмолодів, виструнчився, прямо не впізнаєш. Що то — волю почув! (Вас., III, 1960, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 503.