ВИСПІВАТИ

ВИ́СПІВАТИ див. виспі́вувати.

ВИСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СПІТИ, ію, ієш, док. 1. тільки 3 ос. Досягти спілості (про злаки, фрукти, ягоди і т. ін.); дозрівати. Коли ж виспіє садовина, то Роман і не вилазить звідтіля од ранку до ночі (Вас., І, 1959, 59); За Сулою весело — Пшениці украй — Нашого добробуту Виспів урожай (Ус., Дорогами.., 1951, 76).

2. тільки 3 ос., розм. Доходити до певної кондиції, ставати готовим до вжитку. Жде крупа тебе давно, В ступах виспіло пшоно (Щог., Поезії, 1958, 196); Відпочину годину-другу, а там і перепічка виспіє [спечеться] (Збан., Єдина, 1959, 35).

3. діал. Встигати зробити що-небудь вчасно. — Поможіть, щоб я сьогодні виспіла до панянки нашої хорунжівни (Кв.-Осн., II, 1956, 194); Кажу Вам: не виспію, не зможу виспіти з другою частиною "Повії" (Мирний, V, 1955, 362).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 497.

Виспівати, ва́ю, єш, сов. в. виспіти, пію, єш, гл.

1) Созрѣвать, созрѣть. Попи молодий, то сіренький, а як виспіє, то чорненький, неначе тхір. Стор. II. 165.

2) Поспѣвать, поспѣть, успѣть. Мнж. 136. Виспівайте, а я тут поки сам одбиватимусь. КС. 1882. ІІІ. 612. Наче й на однім місті сиділа, а де треба — виспіла. Мнж. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 188.