ВИСКАКУВАТИ

ВИСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СКОЧИТИ, чу, чиш, док. 1. Стрибати звідки-небудь кудись. З кабіни вискакує сяючий Федір (Цюпа, Назустріч.., 1958, 371); І леопард із льоху вискочив на сцену (Шевч., II, 1953, 276); Сахно причалила й вискочила на берег (Смолич, І, 1958, 79); // розм. Швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь, швидко вибігаючи, виїжджаючи, з’являтися десь. На вулицю вискакували люди з відрами і бігли гасити пожежу (Бурл., О. Вересай, 1959, 39); Гукнув [чоловік] на товариство, а ті так і вискочили з лісу, оборонили старця (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Машина в’їхала в ліс, попетляла ще трохи по тісній просіці і вискочила на галявину (Хижняк, Тамара, 1959, 292); // тільки док., перен. Вийти з скрутного, складного становища. І не міг він умом знести, яким дивом-дивним він живий та цілий вискочив [з баталії]… (Вовчок, І, 1955, 333).

◊ Ви́скочити як Пили́п з конопе́ль — раптово і недоречно сказати що-небудь, виступити з чимсь. [Горлов:] Ну, редактор, вискочив з статтею як той Пилип з конопель (Корн., II, 1955, 12); Як (ле́две) не ви́скочить се́рце — дуже часто, сильно б’ється серце від переляку, напруження і т. ін. [Друга:] Та се ж Мар’яна! От навісна! Отак налякала; серце як не вискочить — б’ється… (Вас., III, 1960, 9); Як тяжко бігти проти вітру!.. Серце ледве не вискочить (Руд., Остання шабля, 1959, 237).

2. Стрибком, стрибками підніматися куди-небудь. Замриборщ вискакує на сідло, садовить позад себе Левка, а батько насилу влазять у коляску (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 131); Він [Мемет] оббіг свої покої й вискочив на дах кав’ярні (Коцюб., І, 1955, 398); // розм. Швидко вибігати, виїжджати на що-небудь, кудись. Шофер натискує на педалі, і машина, мов вітер, вискакує на гору… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).

3. розм. Швидко або раптово вилітати, випадати звідки-небудь. — У старовинному кресалі кременем били по залізу — вискакувала іскра (Шовк., Інженери, 1956, 145); Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок, То паля тріснула, то заставку розбило (Греб., І, 1957, 70); Муляр узяв пляшку і вдарив її в денце; пробка вискочила і навколо запахло сивухою (Вас., I, 1959, 92).

4. перен., розм. Раптово з’являтися, утворюватися на чому-небудь. Вони [веснянки], капосні, навіть на повіках вискакували навесні (Стельмах, Хліб.., 1959, 89); Кайдашиха почутила, що в неї на тім’ї вискочила гуля (Н.-Лев., II, 1956, 318); — Розумієш, ні за що — нічого й не буває. Даремно і чиряк не вискочить (Збан., Єдина, 1959, 71).

5. тільки док., у кого, перен., розм. Швидко досягти якого-небудь звання, швидко зайняти якусь посаду. [Кость:] Слухай. Коли Франц дасть тобі яку записочку до Марини Іванівни, то принеси мені, я тобі два злоти дам і постараюсь, щоб ти мерщій в ліврейні вискочив (К.-Карий, І, 1960, 449); [Смотрицька:] Анкетні дані [Римаря]: молодий, талановитий, відповідальний! З міністром ручкається, може й сам у міністри вискочити (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 32).

◊ Ви́скочити за́між — швидко, несподівано або дуже молодою одружитися. — І чого я дурна вискочила рано заміж? — зітхнула Ганна (Автом., Щастя.., 1959, 18)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 486.

Вискакувати, кую, єш, сов. в. вискочити, чу, чиш, гл.

1) Выскакивать, выскочить, выпрыгивать, выпрыгнуть. Вискакує з води проклятий ірод. ЗОЮР. ІІ. 30.

2) Подскакивать, подскочить, подпрыгивать, подпрыгнуть. Хоч вискакуй, хоч не вискакуй, та чумаченьку й орле, що в неділоньку переїздити на Самарськеє поле. Рудч. Чп. 205.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 186.