ВИРІЙ

ВИ́РІЙ, ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курличуть журавлів ключі (Щог., Поезії, 1958, 173); Обличчя України змінювалося з кожним днем, і дикі гуси, повертаючись на весну з вирію, уже не впізнавали старих місць (Панч, В дорозі, 1959, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 471.

Вирій, рію, м. Теплыя страны, куда птицы улетаютъ на зиму. Доходив він аж до вирія, куди небесні пташки злітаються на зімівлю. Стор. МПр. 167. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла. Мет. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 182.

ви́рій = вира́й = и́рій = і́рій = ура́й —

1) теплі країни, краї; також теплі води; слово (давнє «ірсад») означає «теплий край», можливо, від грецьк. «ір» — «весна»; за повір’ям, вирій пов’язаний з раєм, теплою, вічнозеленою й сонячною краї­ною, розташованою далеко на Сході, за морем, куди на зиму від­літають птахи, а на Здвиження ні­бито уповзають туди до своєї мате­рі й плазуни, крім тих, які когось укусили; у цьому полягає накладе­на на них Божа кара; Ф. Філін вва­жає, що в уявленнях про ірій-вирій збереглися явні відлуння сло­в’янської язичницької релігії. За­журилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію виле­тіла (А. Метлинський); Журавлі відлітають у вирій на великій висо­ті, неквапливо і стиха курличуть — стоятиме тепла осінь (прикмета);

2) (з великої літери) Ви́рій = Ура́й — у східнослов’янській міфології — стародавні назви раю — блаженної сторони, вічної весни, вічного світла і Райського (Світо­вого) дерева, Дерева життя, біля вершини якого нібито мешкають птахи та душі померлих; в україн­ському фольклорі збереглося від­луння давніх уявлень про перевті­лення душ померлих; можливо, відлітання птахів у Вирій так чи інакше асоціювалося з переміщен­ням душ у потойбічний світ, де, чекаючи на свій час, перебувають душі ще не народжених дітей (пор. народну формулу «звідки беруться діти» та відповідь на неї — «бусол, лелека, ворона чи гуси принес­ли»); у народних піснях весняного циклу збереглися мотиви відми­кання ключем Вирію, звідки прилітають птахи; за народною леген­дою, колись ключі були у ворони, але та прогнівила Бога, і ключі бу­ло передано іншій птиці (мож­ливо, зозулі, яка покидає вирій останньою), тому й кажуть: «Воро­на й за морем літає, та дурна вер­тає»;

3) тільки Ура́й = Рай — бог родючої сили землі й плодючої си­ли тварин, володар полів, урожаю, бджолиного медозбору; до старо­винного свята Ураю-Раю христи­янська церква припасувала день Юрія (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 87.