ВИПОВІДАТИ

ВИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПОВІСТИ, ім, іси, док., перех. 1. розм. Висловлювати, звіряти що-небудь комусь. До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 23); Крутояр замислився. Виповісти думки, які тіснилися в його голові, було не так легко (Собко, Біле полум’я, 1952, 31).

2. діал. Відмовляти в чому-небудь. — А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання (Фр., V, 1951, 432).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 456.

Виповідати, даю, єш, сов. в. виповісти, вім, віси, гл. Выражать, выразить, высказывать, высказать. Кожен народ виповідає свої думки, свій погляд — по — свойому. О. 1862. IX. 108. Усі беремось вести народ, не знаючи його, а не хочемо у нього й трохи повчитись хоч би тієї мови…. котрою навкруги нас милліони наших земляків свої думки і надію, горе й радощі виповідають. О. 1861. XI. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 177.