ВИПАРЮВАТИ

ВИПА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ПАРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Заливаючи, обливаючи гарячою або киплячою водою, очищати дією пари від запаху, бруду і т. ін. [Оришка:] А чим ми завтра будем випарювать глечики, що деревію зовсім нема? (Кроп., V, 1959, 94); Решту [м’яса] порубали, пересолили і склали в бочку, яку Степан випарив і підготував (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 62).

2. Перетворювати рідину в пару. [Парвус:] Не може помиритись вода з олією. [Руфін:] Поки огонь олію спалить, випарить всю воду і цілий світ оберне у пустиню (Л. Укр., II, 1951, 352); // Перетворюючи рідину в пару, одержувати в осаді яку-небудь речовину. Випарював [Клим] сіль на Чорномор’ї (Горд., II, 1959, 275).

3. тільки док., перен., розм. Висікти, відшмагати кого-небудь. — Пропав сердешний Левко!.. Послали до губернатора, а той досі послав, щоб його випарили… ох, лишечко! (Кв.-Осн., II, 1956, 285); Кого зловлю, велю так випарити, щоб йому відхотілося язиком молоти (Фр., III, 1950, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 448.

Випарювати, рюю, єш, сов. в. випарити, рю, риш, гл.

1) Выпаривать, выпарить.

2) Только сов. в. Высѣчь. Випарили різками. Шевч. 299.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 175.