ВИКОВУВАТИ

ВИКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КУВАТИ і рідко ВИ́КУТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Виробляти що-небудь з металу способом кування. Викував коваль ще більшу [булаву] (Укр.. казки, 1951, 94); Ковалі Гриценки — мовчуни. Удвох з братом за вік викували більше підків, ніж сказали слів (Мушк., Чорний хліб, 1960, 70); * У порівн. Заговорив [Ярошенко] твердо, мов виковував з криці кожне слово (Речм., Весн. грози, 1961, 92).

2. перен. Посилено, наполегливо створювати, виробляти що-небудь міцне, стійке, ..класи виковують собі належну ідейно-політичну зброю для грядущих битв (Ленін, 31, 1951, 10); Нас ворог випробовує: Чи є ще дух одбою? Та боротьба ж виковує характери до бою (Тич., Комунізму далі.., 1961, 53); Задумується журлива мати над колискою своєї дитини: яку долю викує собі той, що от-от вийде з тієї колиски в широкий світ? (Л. Укр., III, 1952, 743).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 410.

Виковувати, вую, єш, сов. в. викувати, кую, єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Грин. ІІ. 73. Чого Бог не дасть, того і коваль не викує. Ном. № 4284.

2) Кричать, прокричать (о кукушкѣ). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода у що й бажаєш. Г. Арт. (О. 1861. III. 112).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 163.