ВИКАЧУВАТИСЯ

ВИКА́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́КАЧАТИСЯ, аюся, аєшся, док. 1. Довго лежати після сну, повертатися з боку на бік (про людину). — А чого ж ви так довго спите та викачуєтесь на соломі? (Н.-Лев., III, 1956, 119); Виспляться [хлопці], викачаються (Мирний, II, 1954, 160); // Розминатися, качаючись по землі (про тварин). Кінь викачався (Сл. Гр.).

2. Качаючись по чому-небудь, забруднюватися, вбиратися в щось. Та все це не бентежило Гриця, і він так само завзято, як Петро, залазив у найглибший сніг і викачувався в ньому (Юхвід, Оля, 1959, 96).

3. тільки недок. Пас. до вика́чувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 404.

Викачуватися, чуюся, єшся, сов. в. викачатися, чаюся, єшся, гл.

1) Валяться, поваляться, покататься по землѣ. Кінь викачався добре. О человѣкѣ: валяться, поваляться, лежать, пролежать долго. Висплються, викачаються. Мир. ХРВ. 204.

2) Упавъ въ грязь, испачкиваться, испачкаться. Спіткнувсь, упав і викачавсь у барлозі. Мнж. 128.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 162.