ВИКАБЛУЧУВАТИСЯ

ВИКАБЛУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., розм. Вигинатися, випинатися підборами (про взуття). Молодь вперше по-справжньому розговлялася в своєму житті, танцюючи під таку музику, від якої чоботи лящали, викаблучувались і грузли в землю по самі щиколотки (Мик., II, 1957, 538); // перен. Хизуючись, вихилятися, вигинатися. — Мам честь вітати шановного пана підстаросту! — викаблучувався бравий ротмістр, змушений для етикету зіскочити з сідла при такій урочистій події (Ле, Хмельницький, І, 1957, 175); Ото тільки й краси в ньому, що стан гнучкий, чуб буйний.. А сам — в’їдливий хлопець, маніжиться, викаблучується, кожного норовить на сміх узяти (Грим., Незакінч. роман, 1962, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 403.