ВИЗНАВАТИ

ВИЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., ВИ́ЗНАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. Вважати дійсним, законним, стверджувати своєю згодою, позитивним ставленням право на існування кого-, чого-небудь. Хто визнає боротьбу класів, той не може не визнавати громадянських воєн.. (Ленін, 23, 1950, 65); Запорізьке козацтво не визнавало шляхетської Польщі і підтримувало тісні зв’язки з Російською державою (Іст. УРСР, І, 1953, 290); Старий визнав її [невістку], проте сорочки сам собі пере (Гончар, Таврія.., 1957, 303).

2. перех. і неперех., також із спол. що. Одверто признаватися в чому-небудь, погоджуватися з чимсь, стверджувати істинність чогось. [Дремлюга:] Наша область ніколи не була серед останніх.. Недоліки є, визнаю (Корн., II, 1955, 296); — Визнаю, що, може, не тут мені з вами треба говорить (Шиян, Баланда, 1957, 123); — Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати-вимовити (Вовчок, I, 1955, 153); Він визнавав і зараз може вголос визнати, що опоненти не завжди додержувались правил наукової дискусії, вдавались і до недозволених прийомів (Шовк., Інженери, 1956, 26); // Упевнившись у чому-небудь, вирішувати щось. Ісен-Джан визнав найкраще зникнути за першим горбом скель (Ле, Міжгір’я, 1953, 249).

3. перех. Вважати кого-, що-небудь за кого — що, ким, чим. Майнула в пам’яті обполіскана ранковим Чадаком [річкою] пругка постать. Коли б завмерло стала — за шедевр монументу краси дівочої визнав би (Ле, Міжгір’я, 1953, 127); Шофер .. почав лаштувати свої вудки, бо принципово не визнавав спінінга за серйозну рибальську снасть (Чаб., Тече вода.., 1961, 46).

4. тільки недок., перех. Дотримуватися того чи іншого віросповідання. Вимирали звільна старці, тямущі давньої віри, а хоч деякі й жили ще, то вже не сміли визнавати її одверто (Фр., VI, 1951, 110).

5. із спол. що, діал. Дізнаватися. Знайшли у його замок, та по тому й визнали, що він украв гроші у скрині (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 399.

Визнавати, знаю, єш, сов. в. визнати, знаю, єш, гл.

1) Узнавать, узнать, разузнать, развѣдывать, развѣдать. Знайшли у його замок, та по тому й визнали, що він украв гроші у скрині. Волч. у. Оце недавно дитину вбила молодиця, то другої неділі й визнали. Харьк.

2) Заявлять, заявить, признавать, исповѣдывать. Коли визнаватимеш устами твоїми Господа Ісуса. Первое посл. ан. Павла Римл. X. 9. Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати, вимовити. МВ. (О. 1862. І. 80).

3) Признаваться, признаться, сознаваться, сознаться, свидѣтельствовать, давать показаніе. Хто такий дурний буде, щоб сам на себе визнавав таке (що вбив). МВ. (О. 1862. I. 103).

4) Предсказывать, предсказать, предназначать, предназначить. Уже ся все те збуло, що визнано було. Чуб. ІІІ. 327.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 160.