ВИГРІБАТИ

ВИГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́гріб, гребла, ло; док. 1. перех. Гребучи, витягати, вибирати звідки-небудь щось сипке, розсипчасте і т. ін. Взяв [Валя] граблі, сінце з-під яблунь вигрібає (Вас., II, 1959, 183); Зайченятком котиться [Ксеня] до припічка, вигрібає коцюбою жар і починає видувати вогонь (Стельмах, Хліб.., 1959, 388); Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (Н.-Лев., III, 1956, 293); Вигріб [друг] жменю золотих (Мал., І, 1956, 394); // Риючи, розгрібаючи, знаходити, видобувати що-небудь. З’являлись [Кирило та Устя] тут, там, збирали квітки, вигрібали з-під листя гриби (Коцюб., II, 1955, 214); Нюхнув [Треф].. і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст (Вишня, І, 1956, 416).

2. перех. Гребучи, робити яму, заглибину в чому-небудь. Квочка вигребла яму саме серед огудиння (Н.-Лев., II, 1956, 370); Він, молодий лікар санбату, пам’ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 179).

3. неперех. Гребучи веслами або руками, випливати куди-небудь. Хлопці, коли вже вигребли в море, тільки тоді помітили, що міноносець і катер підійшли до берега, де стояли баржі (Панч, II, 1956, 532); Коли вже пустився берега, то пливи, вигрібай на бистрину (Мушк., Серце.., 1962, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 379.

Вигрібати, ба́ю, єш, сов. в. вигребти, бу, беш, гл. Выгребать, выгресть. Вигребла рукою…. ямку. Грин. II. 143. Пащо курка гребе? На те, щоб вигребти. Ном. № 9843. Вигребе із печі жару. Стор. I. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 154.