ВИГНІЧУВАТИ

ВИГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГНІТИТИ, ічу, ітиш, док., перех. 1. Стискуючи, здавлюючи, видаляти з чогось рідину і т. ін.; // Діяти гнітом, натискувати на що-небудь з якоюсь метою. Дід командує залазити на [забитого] кабана. Сидять довго, аж поки сало на кабанові одстане од м’яса.. Коли добре вигнітили кабана, його починають шкребти (Загреб., Європа 45, 1959, 290).

2. перен. Одержувати що-небудь шляхом утисків, насильства. [Мелешко:] Та з вас хоча роботу Вигнічує проклятий дерилюд! А з ковалів залізо вимагає, Щоб тисячу сокир йому скувать (Коч., І, 1956, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 374.

Вигнічувати, чую, єш, сов. в. вигнітити, чу, тиш, гл. Выжимать, выжать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 152.