ВИГИБАТИ

ВИГИБА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ГИНУТИ, не і діал. ВИ́ГИБТИ, бне, док. Гинути, вмирати (про всіх або багатьох). Тріскались дерева по лісах. Вигибали сади (Довж., Зач. Десна, 1957, 241); Зубожів мій брат: то хліб не вродив, то худоба вигинула (Вовчок, І, 1955, 4); Дикі Вівці давно вигибли від пазурів та зубів Вовків та інших хижаків (Фр., IV, 1950, 120); — Тікайте на піч, бо вигинете, як мухи! — гукнув на дітвору Іван Побиваний (Чендей, Вітер.., 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 372.