ВИВІТРЮВАТИ

ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Видаляти, виносити що-небудь з чогось рухом свіжого повітря, вітром. Коли всі розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб вивітрити тютюновий дим (Собко, Запорука.., 1952, 215); // перен. Стирати в пам’яті, примушувати забувати. Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі Вивітрює кохання в козака (Сам., II, 1958, 40); Роки вивітрили з пам’яті образ Надії (Рибак, Гармати.., 1934, 41).

2. Повільно руйнувати, змінювати щось (про дію вітру й інших атмосферних явищ).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 365.

Вивітрювати, рюю, єш, сов. в. вивітрити, рю, риш, гл. Вывѣтривать, вывѣтрить; переносно: искоренять, искоренить, уничтожать, уничтожить. Така вже запорозька натура: ні літа її не вивітрять, ні під сивим волосом не сховається. Стор. І. 132.

2) Только сов. в. Отколотить. Батько взяв хлопця за руку та. добре його нагаєм вивітрив.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 149.