ВИБОРЧИЙ

ВИ́БОРЧИЙ, а, е. Стос. до виборів. Ще й на вибори ходила дивитись, аж у самий виборчий двір залізла (Л. Укр., V, 1956, 153); Імена кращих синів і дочок народу, висунутих і зареєстрованих кандидатами в депутати, ще і ще раз показують, яким могутнім є виборчий блок комуністів і безпартійних (Рад. Укр., 9.ІІ, 1957, 1); В день виборів Катя пішла разом з татом і мамою на виборчу дільницю (Забіла, Катруся.., 1955, 91).

∆ Ви́борче пра́во: а) правові норми, що встановлюють порядок виборів до представницьких органів держави. Загальне виборче право [в СРСР] служить могутнім засобом залучення робітників, колгоспників, інтелігенції до керівництва державним життям (Наука.., 2, 1958, 3); б) право обирати й бути обраним у представницькі органи держави. Зрівнювачі.. вимагали суду над королем і добивались проголошення республіки із загальним виборчим правом, хоч і не вимагали виборчого права для жінок, для осіб найманої праці, робітників, слуг (Нова іст., 1956, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 355.