ВЕГЕТАТИВНИЙ

ВЕГЕТАТИ́ВНИЙ, а, е, біол. 1. Пов’язаний з ростом і живленням рослинних і тваринних організмів. У яблуні стійке щорічне плодоношення забезпечується при нормальному вегетативному рості (Колг. Укр., 4, 1954, 40); Щоб затримати і до деякої міри обмежити розростання вегетативної маси, рослини формують, прищипуючи верхівки (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 50).

2. перен. Позбавлений суспільних інтересів; обивательський. Що мені з такої жінки, що не поділяє зо мною й інтересів мого народу, а провадила б біля мене лише життя вегетативне? (Коб., III, 1956, 107).

3. Стос. до способу розмноження нестатевим шляхом. [Кічунов:] Я бачив тут уже цілком реальний вегетативний гібрид яблуні й груші (Довж., І, 1958, 467).

∆ Вегетати́вна нерво́ва систе́ма, анат. — частина загальної нервової системи організму, яка регулює діяльність органів кровообігу, дихання, травлення, виділення і т. ін.; Вегетати́вне розмно́ження, біол. — розмноження рослин і низькоорганізованих тварин нестатевим шляхом, тобто утворенням нового організму з частини материнського.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 314.