ВГРУЗАТИ

ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВГРУ́ЗНУТИ (УГРУ́ЗНУТИ) і ВГРУ́ЗТИ (УГРУ́ЗТИ), зну, знеш; мин. ч. вгруз, ла, ло; док. 1. Рухаючись по чомусь або стоячи на чому-небудь в’язкому, м’якому і т. ін., заглиблюватися в нього, застрягати в ньому. Коні.. помчали, як навіжені, вгрузаючи і в ту ж мить вихоплюючись із багна (Досв., Вибр., 1959, 64); Він [червонарм] стояв, зіпершись на гвинтівку, ноги його вгрузали глибше й глибше, східний вітер гнав воду гнилого моря просто на нього (Ю. Янов., І, 1954, 9); І кожен угрузав в снігу, — як грузли й ми (Тич., II, 1957, 149); Сахно.. мало не по коліна вгрузла у мулке днище озера (Смолич, І, 1958, 99); // Встромлюватися, проникати в щось унаслідок удару, різкого руху і т. ін. Очевидно, залізний гак глибоко вгруз в його [кита] тіло і зробив криваву рану (Трубл., І, 1955, 184); — Пішов у поле, взяв кістяк Та як пошпурив геть від себе! Один кінець угруз в рівчак, А другий — вперся аж у небо… (Нех., Казки.., 1958, 16); // Заглиблюватися в що-небудь м’яке, пружне. Очі її вже заплющились, голова вгрузла в подушку (Коз., Сальвія, 1959, 107); Господар дому, вгрузши в глибоке масивне крісло,.. увесь час мовчки спостерігав суперечку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 96); // Осідати (про будівлю). Як постарів, як вгруз у землю цей рідний дім! (Кучер, Чорноморці, 1956, 72).

2. Опускатися під якоюсь вагою; вгинатися, вдавлюватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 309.