ВАРУНОК

ВАРУ́НОК, нку, ч., діал. 1. Вариво, приварок. За що [набавляти таксу]? За ту гнилу рибу, що, не маючи ніякого варунку, покористувався бідний чоловік піймати з його ставу?.. (Мирний, III, 1954, 310).

2. Біль у животі. Я хоч що їм, то мені ніякого варунку нема, не так, як буває іншим (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 295.

Варунок, нку, м. Боль живота, вѣтры. Мнж. 177. Я хоч що їм, то мені ніякого варунку нема, не так, як буває иншим. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 128.