ВАЛУВАТИ

ВАЛУВА́ТИ, у́є, недок. 1. неперех. Невгамовно гавкати. За стінами вітряка, в селі, валували собаки (Коцюб., І, 1955, 353); Чабанські пси не валували — вони знали крок Данила (Скл., Карпати, II, 1954, 288).

2. неперех. Рухатися суцільною масою. Під казанами горів вогонь, і густий дим клубами валував вгору (Н.-Лев., II, 1956, 221); З дверей хлівів, стаєнь валує пара: там у стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду (Кир., Вибр., 1960, 300); // Рухатися натовпом або іти нескінченними юрбами, групами. Як плав пливе люд по шляху. І ген-ген по всіх дорогах в усі боки валують густими валками, як мурашня (Головко, II, 1957, 256).

3. перех. Про баранів: покривати (вівцю). Барани валують вівці, від чого ті стають кітні (Сл. Гр.); Пасучи вівці, бачила, часто, як.. баран валує вівці (Коцюб., II. 1955, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 286.

Валувати, лую, єш, гл.

1) Сильно лаять. Десь вовк у селі, бо так собаки валують. Черк. у. Чи чули ви, як сю ніч валували собаки? КС. 1883. XII. 700.

2) О баранахъ: совокупляться съ овцами. Барани валують вівці, від чого ті стають кітні. Шух. І. 210.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 124.