ВАЖНИЦЯ

ВА́ЖНИЦЯ, і, ж., розм. 1. Поважна, значна особа. А що він за важниця! (Номис, 1864, № 5542).

2. Важлива справа.

◊ Яка́ ва́жниця! — не важливо, не заслуговує уваги.

ВАЖНИ́ЦЯ, і, ж., заст. 1. Підставка для підважування воза під час змащування коліс. Ой не стеле чумак собі постілоньку, А зелену травицю, А у головки, замість подушечки, Кленьчасту важницю (Чуб., V, 1874, 1038); Не цурається і важниці, аби б що-небудь узяти (Кв.-Осн., II, 1956, 132); Ось другий [чумак]: бинда, ніби мак, іскриться, Накинутий наопашки чекмен… Жартує з лихом! В головах важниця Замість подушки (Рильський, Поеми, 1957, 13).

2. рідко. Те саме, що вага́ 5.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 280.

Важниця, ці, ж. Важность, важная особа, дѣло. А що він за (або: от яка, не велика) важниця. Ном. № 5542.

Важниця, ці, ж.

1) Подставка, подставляемая подъ шесть (ваговий дрюк) для поднятія воза, чтобы подмазать колеса. Рудч. Чп. 246. Чуб. VII. 404. Стеле чумак собі постілоньку, зелену травицю, а в голови замість подушечки — кленчасту важницю. Н. п.

2) Торговые вѣсы на базарѣ; вѣсы. Рудч. Чп. 246. О, зваж мене на праведній важниці. К. Іов. 66.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 122.