ВАЖИТИСЯ

ВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся; наказ, сп. ва́жся; недок. 1. Визначати свою вагу, важити себе. Оце було молодими та важимось на вагах (Вовчок, VI, 1956, 246); Важився, як приїхав, зважусь, як буду виїздити, тоді напишу (Коцюб., III, 1956, 328);

2. з інфін., перен. Насмілюватися щось робити, зважуватися на щось. Діти в класі вже не важились говорити голосно (Фр., IV, 1950, 216); Настя, здасться, любила його, але якось не важилась сказати йому рішуче слово (Коцюб., І, 1955, 23); [Середа:] Адже вдруге він уже не важився покоряти серця відважних трактористок (Мик., І, 1957, 483).

3. на кого. Замірятися, зазіхати. Не бийтеся, не лайтеся, ви на мене не важтеся (Сл. Гр.); Та ж ті.. важаться навіть на короновані голови! (Вільде, Сестри.., 1958, 13).

4. Пас. до ва́жити 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 277.

Важитися, жуся, жишся, гл.

1) Вѣситься, взвѣшиваться.

2) Отваживаться, рѣшаться. Ніхто з них не важивсь озватись до його словами. К. Іов. 7. На дівчину дивитися не важусь. К. Іов. 65.

3) Покушаться, умышлять. Не бийтеся, не лайтеся, ви на мене не важтеся. Н. п. А в дівчини чорні брівоньки, ти, козаченьку, не важся. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 122.