ВАЖИТИ

ВА́ЖИТИ, жу, жиш; наказ, сп. важ; недок. 1. неперех. Мати певну вагу. — Малесенькі то малесенькі, а як вдасться часом такий опецьок.. — 15 фунтів важив! (Л. Укр., III, 1952, 746); — Важив я торік сім пудів, а тепер більше, як три, не заважу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 476).

2. неперех., перен. Мати значення; значити. Що він на своєму господарстві важить? Що він за чоловік? (Барв., Опов.., 1902, 271); Авторитет Русевича і його двадцятирічний стаж важать куди більше, ніж два роки роботи.. Розенберга (Шовк., Інженери, 1956, 84); І він побачив, що часто зовсім незначна на перший погляд деталь у роботі важила надзвичайно багато (Донч., Шахта.., 1949, 55); Для нас багато важить думка, розум, досвід простої трудової людини (Гончар, II, 1959, 398).

3. перех. Визначати вагу чого-, кого-небудь. Там важили барила з сахаром і накладали на хури (Н.-Лев., III, 1956, 323); З ранку до вечора сидів він у своїй лабораторії.., важив на аптекарських тендітних терезах білі порошки (Ів., Вел. очі, 1956, 31).

4. неперех., на кого — що. Розраховувати, сподіватися мати своїм. На віщо ж ти важиш: Чи на мою ясненькую зброю, Чи на мого коня вороного. Чи на мене, козака молодого? (Укр.. думи.., 1955, 6); Мотря важить на іншого… на того Гайдученка… (Вовчок, VI, 1956, 276); // Замірятися, зазіхати. Хто на моє здоров’я важить, той (сам його) не має (Номис, 1864, № 3823); — Ой, се він [чарівник] на мою душу важить! — простогнав Кабан (Фр., IV, 1950, 90); Як сміють.. важити на їхній спокій? (Ле, Міжгір’я, 1953, 102).

5. неперех., чим. Ризикувати, наражати на небезпеку. Не раз, не два через плоти лазив, не раз я, не два здоров’ям важив (Чуб., V, 1874, 79); Люди твої ведуть мене, важать своїм життям, передають все далі й далі на схід (Ю. Янов., І, 1958, 304).

◊ Ва́жити своє́ю голово́ю — піддавати своє життя смертельній небезпеці. Він [Гармаш] ходив зосереджений, задуманий.. Ще б пак! Стільки перетерпіти, висіти на волосині від смерті! Чи міг ще раз важити своєю головою? (Коз., Гарячі руки, 1960, 220).

6. неперех., на що, перен., рідко. Зважати, брати до уваги. На небезпечності не важив бойові, А слави не шукав, лише добра народу (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 324); — Важимо на ваші літа й присуд той відкладемо (Ле, Україна, 1940, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 277.

Важити, жу, жиш, гл.

1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. Дещо.

2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171.

3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого…. ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271.

4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. ІІІ. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. І. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. І. 2. Хто на моє здоров’я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки.

5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров’ям важив. Чуб. V. 79.

6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 121.