БІЛИТИСЯ

БІЛИ́ТИСЯ, білю́ся, бі́лишся, недок.

1. Пас. добіли́ти 1. Прихорошується [місто] до Першого травня. Фарбується, білиться, миється… (Вишня, І, 1956, 345).

2. Ставати білим внаслідок дії сонця і води. За зеленими вербами, на траві білиться три шматки полотна (Н.-Лев., І, 1956, 114); Він марив землею свого дитинства, тими лужками, на яких білились полотна і репались ноги (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 167).

3. Чисто вмиватися. Встала дівчина раненько, білилася біленько (Чуб., V, 1874, 1082); // Покривати обличчя білилами. [Галя:] Наталя й Аделя мов побожеволіли: миються, біляться, малюються, зодягаються, чепуряться… (Крот., Вибр., 1959, 476).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 182.

Білитися, люся, лишся, гл.

1) Бѣлиться. На траві білиться три шматки полотна.

2) Убѣляться (умываясь). Встала дівчина раненько, білилася біленько. Чуб. V. 1082.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 65.