БІЛЕНИЙ

БІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до біли́ти. Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 392); Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 96); Підперли ганочок старий Дбайливо білені колони (Рильський, І, 1956, 366); // у знач. прикм. Понад 5 тисяч біленої целюлози цюрупинські целюлозники повинні дати вже в цьому.. році (Рад. Укр., 24.V 1962, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 180.

Білений, а, е.

1) Выбѣленный. І сурове полотно, і білене. Чуб. II. 449.

2) Луженый. Білена посуда. Херс. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 64.