БІГУНЕЦЬ

БІГУНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч.

1. Зменш. до бігу́н¹ 1.

2. розм. Дитина того віку, коли вона починає самостійно ходити, бігати.

БІГУНЕ́ЦЬ², нця́, ч. Зменш. до бігу́н ³.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 175.

Бігунець, нця, м.

1) Ум. отъ бігун.

2) Дитя, уже начинающее бѣгать. Ростуть вони не по дням і не по часам, а ростуть по минутам: уже такі бігунці гарні. Рудч. Ск. І. 116.

3) Родъ вышивки. Славяносерб. у. Ум. Бігунчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 61.