БОРОТИ

БОРО́ТИ, борю́, бо́реш, недок., перех. Перемагати кого-небудь у двобої. — Саженний, каже, чоловік був, а сила — ведмеді боров (Мирний, І, 1954, 183); А чи правда, Марто, що ти в своєму селі всіх парубків борола? (Вас., III, 1960, 83); * Образно. Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре? Ой, горе! (Л. Укр., І, 1951, 74); // поет., уроч. Перемагати в бою. Шотландці крикнули: "Біда! Король Едвард нас боре!" (Л. Укр., І, 1951, 352); // Тамувати в собі які-небудь почуття, бажання. Згадай в пустині. Далеко над морем. Свого друга веселого. Як він горе боре (Шевч., II, 1953, 179); Стократно полюбив я сонце і зело, Мурашок на траві і людську вдачу милу, Що боре у собі і заздрощі, і зло… (Рильський, II, 1946, 221); // рідко. Намагатися подолати або знищити що-небудь. Гаї ми садим і сади, Ми злу посуху борем (Рильський, III, 1961, 37); // Змагати кого-небудь (про сон, утому і т. ін.). Страх боре людей (Коцюб., II, 1955, 79); Сон.. почав бороти мене (Мик., II, 1957, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 220.

Бороти, рю, реш, гл. Бороть, одолѣвать. О Боже мій несконченний! дивитися горе, що тепера на сім світі віра віру боре. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 88.