БОГИНЯ

БОГИ́НЯ, і, ж.

1. В античній міфології і деяких східних релігіях — божество жіночої статі. [Кассандра:] Боги й богині тільки слуги в храмі (Л. Укр., II, 1951, 274); * Образно. Приходь же, весно: вже готові всі ми Тебе, богине пишна, зустрічати (Сам., І, 1958, 116);

* У порівн. [Ткаля:] Не перший рік живе вона [принцеса] між нами, кохання королівське все росте, але вона байдужа й гордовита, не як принцеса вже, а як богиня (Л. Укр., II, 1951, 190); // Скульптурна фігура такого божества. В руїнах давній храм на гострому шпилі, Там незворушно сплять у мертвому спокої Богині з мармуру (Зеров, Вибр., 1966, 467).

2. перен. Про жінку, дівчину надзвичайної, чарівної вроди. Дріадам нічого робить Перед такою красотою, Перед богинею такою! (Шевч., II, 1953, 335); // Про кохану жінку. — Музо моя, богине моя? — думав Балабуха, пригадуючи собі Онисю (Н.-Лев., III, 1956, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 209.

Богиня, ні, ж.

1) Богиня. Юнона, як богиня, знала, що Турну прийдеться пропасть. Котл. Ен.

2) Употребляется какъ названіе обожаемой. Не розстану, бо тя люблю серцем і душею, буду тобі віком служив, тілько будь моєю. Ой як би ся прийшло з тобою розстати, богине, буду жити в густім лісі і в темній пустині. Чуб. V. 250.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 79.

боги́ня —

1) в античній міфології, у язичництві — божество жіночої статі. Юнона, як богиня, знала, Що Турну прийдеться пропасть (І. Котляревський);

2) у переносному ро­зумінні — про жінку, дівчину надзвичайної, чарівної вроди, а також про кохану жінку. Дріадам нічого робить Перед такою красотою, Перед богинею такою! (Т.Шевчен­ко); Ой якби ся прийшло з тобою розстати, богине, Буду жити в гус­тім лісі і в темній пустині (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 44-45.